ХЛОПЧИК І НЕБО

Одного ранку небо само прийшло до нього — оселилося між хмарами на узголів'ї, розвісило кулі під стелею і вирішило залишитися. Срібно-сірий простір навколо став трампліном: один стрибок — і ти вже між хмарами, з подушкою-хмаринкою в руках і всім небом попереду.
Тут час рухається інакше. Вдень кімната — злітна смуга для тих, хто ще не знає слова «неможливо». Вночі — тиха гавань між двома польотами, де м'які хмари чекають на втомленого мандрівника.
Повітряні кулі не питають, куди летіти. Вони просто піднімаються і беруть із собою тих, хто не боїться відпустити землю. Хлопчик це вже знає. Він прокидається щоранку трохи вищим за вчора.