ПІРУЕТ БАЛЕРИНИ

Є театри, що живуть лише вночі — коли зала спить, свічки догоряють, а сцена стає твоєю і тільки твоєю. Дівчинка в білій пачці виходить на дошки босоніж душею і тиша навколо стає густою, як передчуття. Перший крок і щось усередині розцвітає, як квітка, що не питає дозволу. Пірует не вчать — його відчувають: усім тілом, усім серцем, усім бажанням злетіти вище за власний страх. Тут мрії не чекають у кулісах — вони самі виходять на світло і починають танцювати.
Кожна репетиція — це тихий діалог із собою, кожен виступ — подарунок тим, хто прийшов у темряву за красою. І коли завіса падає, залишається найдорожче — відчуття, що ти торкнулася чогось вічного і воно відповіло теплом.