НАТХНЕННІ ВЕРХОВИНОЮ

У глибині Верховини, там, де смереки торкаються неба, а вітер пахне смолою і травами, ховається затишний куточок осіннього янтаря. Пухнасте хутро палає, наче останнє багаття вересня серед пожовклого листя. Дерев'яний коник-гойдалка застиг у мовчазному чеканні — готовий щомиті ожити й помчати крізь карпатські полонини. Тут навіть тиша не порожня, а тепла, наче полум'я гуцульської ватри, що зігріває навіть у найхолодніший вечір. Бурштинові барви обіймають простір ніжністю стиглого меду і гірського воску.
Верховина надихає не гучно — вона робить це тихо, через запах диму і вовни, через звук коника на дощатій підлозі, через те золоте світло, що лягає на все наприкінці жовтня. І поки ліс за вікном шепоче своє останнє вересневе прощання, тут народжується маленька казка про домашній затишок і вічну ніжність осені.